Походження дня, присвяченого Миколаю, пов’язане з конкретними історичними подіями і чітко зафіксованими датами в церковних календарях. Щоб зрозуміти, як виникло свято святого Миколая, потрібно розглянути життя єпископа Мир Лікійських, перші дні його літургійного вшанування, подію перенесення мощей до Барі, а потім простежити, як саме склалися європейські та українські традиції з подарунками дітям і грудневою датою.
Історичні витоки та перші дати вшанування
Миколай жив у III-IV століттях у місті Мира Лікійська (територія нинішньої Туреччини). У джерелах його описують як єпископа, який допомагав бідним, підтримував родини в періоди нестачі зерна, заступався за несправедливо засуджених, опікувався моряками й мандрівниками. Уже в ранній церковній традиції день смерті єпископа відзначався окремо. Для візантійської традиції такою датою стало 6 грудня за юліанським календарем.
Саме згадка про окремий грудневий день пам’яті та прив’язка його до смерті єпископа формує історія свята Святого Миколая. У богослужбових текстах з’являються спеціальні молитовні співи на честь святого, а його ім’я вноситься до святців з фіксованою датою. Це дає підстави говорити, звідки походить свято святого Миколая в східній традиції: з поєднання конкретної біографічної події (дня смерті) та літургійного вшанування.
Ключові історичні етапи зручно узагальнити в таблиці:
| Період / рік | Регіон | Подія | Значення для свята |
|---|---|---|---|
| III-IV ст. | Мира Лікійська | Служіння єпископа | Формування локальної пам’яті |
| IV ст. | Східна Церква | Встановлення грудневої дати | Уведення дня пам’яті в календар |
| VI-VIII ст. | Візантія, Балкани | Поширення богослужбових текстів | Закріплення культу в різних громадах |
| 1087 рік | Барі (Італія) | Перенесення мощей з Мири до Барі | Розширення шанування у Західній Європі |
Перенесення мощей у 1087 році до Барі стало поворотним моментом. Храм у цьому місті перетворився на центр паломництва для вірян з Італії, Франції, німецьких земель та інших регіонів. Через паломників історія святого почала вплітатися у місцеві календарі та міські звичаї, а груднева дата закріпилася в латинській традиції як окремий день шанування.
Поширення традиції та дати святкування в Європі
Коли культ Миколая увійшов до західноєвропейської церковної практики, дату з візантійського календаря адаптували до григоріанської системи. Так у католицьких і пізніше протестантських країнах основною стала дата 6 грудня за новим стилем. У джерелах XII-XIV століть згадуються святкування цього дня в містах Німеччини, Нідерландів, Чехії, Франції та Англії. Саме тоді формується розуміння того, звідки взялося свято Святого Миколая в зимових обрядах Західної Європи.
Ранньохристиянський і середньовічний розвиток
Грецькі та сирійські житія, а також візантійські служебники з VI-VIII століть містили тексти на 6 грудня (юліанського календаря). Після перенесення мощей до Барі святковий день для Західної Церкви синхронізували з цією ж датою, але в межах григоріанської реформи згодом вона фіксується як 6 грудня за новим стилем. Так грудне вшанування святого отримало спільну основу для різних регіонів.
Міські та шкільні практики
У середньовічних містах святковий день поступово наповнювався конкретними обрядами. У Нідерландах утвердилися вечірні звичаї 5 грудня (Sinterklaasavond), коли діти залишали взуття для подарунків, а вранці 6 грудня знаходили смаколики. У німецьких землях проводили дитячі процесії, у Франції влаштовували шкільні урочистості та благодійні роздачі.
Поширені елементи європейської традиції можна підсумувати так:
- подарунки школярам;
- благодійні збірки;
- дитячі процесії;
- пісенні виступи;
- невеликі вистави;
- символічні ролі дітей.
У результаті 6 грудня за григоріанським календарем у католицьких країнах став днем, коли поєднуються богослужіння, допомога нужденним і звичай дитячих подарунків.
Календарні особливості та перехід образу
Згодом частина європейських країн перенесла наголос на різдвяний період, але дата 6 грудня для Миколая збереглася в церковних календарях. Під час міграцій до Північної Америки нідерландська традиція Сінтерклааса, пов’язана саме з цією датою, вплинула на подальші образи зимових дарувальників. Дата грудневого вшанування залишилася історичною основою, незалежно від того, які нові святкові постаті з’являлися пізніше.
Український контекст
На українських землях культ святого прийшов разом із християнською традицією Київської Русі. У літописах XI-XII століть згадуються церкви Святого Миколая в Києві, Чернігові, Галичі. Східна Церква продовжувала користуватися юліанським календарем, тому день пам’яті святого зберігався як 6 грудня за старим стилем. Після переходу більшості світських структур на григоріанський та пізніше на новоюліанський календар різниця в датах стала помітною.
Після календарної реформи 2023 року українські церкви, які перейшли на новоюліанський стиль, зберегли традиційну дату вшанування – 6 грудня, і тепер саме цього дня відзначають свято Миколая на державному рівні.
Історичний розвиток звичаю в Україні
У джерелах домонгольського періоду Миколая згадують як покровителя мандрівників і ремісників, згодом до цього додається уявлення про заступництво над дітьми. Зимова дата вшанування в грудні природно поєдналася з періодом, коли громади більше думали про підтримку тих, хто не мав запасів їжі чи теплого одягу. Цей аспект наблизив церковне свято до практичної благодійності.
Родинні звичаї та подарунки дітям
У родинній культурі поступово сформувався ще один рівень святкування, пов’язаний уже не тільки з літургією, а й з домашніми ритуалами. Напередодні 19 грудня діти лягають спати з очікуванням ранкового подарунка, а дорослі готують невеликі гостинці та інколи символічні “листи від Миколая”.
Усталені елементи українського святкування можна описати так:
- ранкові гостинці дітям;
- родинні вечори в грудні;
- спільна молитва або згадка святого;
- невелика благодійність громад;
- шкільні заходи й виступи;
- розповіді про історичну постать.
Через поєднання церковної дати 19 грудня, родинних звичаїв і шкільних заходів свято набуло впізнаваної форми, але продовжує спиратися на давню календарну основу.
Історичні відомості про життя єпископа Миколая, встановлення грудневої дати пам’яті у візантійському календарі, перенесення мощей до Барі та поширення культу в європейських містах пояснюють, як виникло свято святого Миколая у церковній та суспільній традиції. Так формується цілісна картина того, як свято виросло з конкретної біографії, закріпилося в календарях і стало частиною зимових звичаїв, де поєднані богослужіння, благодійність і дитячі подарунки.
