До редакції продовжують надходити відгуки на статті про варварське розкрадання піску з узбережжя Арабатської Стрілки. Люди дзвонять, надсилають фотографії, повідомляють про місце проведення незаконного видобутку цього дару природи.
В.Плохушко, депутат Щасливцівської сільради, приїхав до «Приазовки» особисто, щоб розповісти про наболіле всіх жителів Арабатки.
Наразі ведуться роботи одразу у двох місцях на узбережжі Щасливцеве, — показує фотографії Віктор Олексійович. – Київська фірма обирає пісок на території від бази відпочинку «Азов» у бік міста.
Друга точка знаходиться на південь від клініки Козявкіна. Пісок варварськи знімають прямо від плескання моря. Раніше 100-метрова зона від кромки води була забороненою, в ній не можна було ні будувати, ні кафе встановлювати, ні пісок добувати.
Зараз же природоохоронну стометрівку віддали на поталу.
— Пісок вивозять за межі району чи він лишається у нас?
— В одному з цих місць піском із узбережжя засипають свою територію ближче до дороги. Починається порушення природного балансу. Ось бачите, — співрозмовник показує фото, де рівень піщаного насипу вищий за автомобіль, — я спеціально сфотографував машину, щоб на її тлі була видна висота берегової лінії.
А тепер дайте відповідь, чи можна вести роботи з благоустрою (вони зараз так називаються!), якщо насип тане на очах? Хтось взагалі давав екологічний висновок про вплив втручання людини у природу узбережжя Арабатської Стрілки?
— Вікторе Олександровичу, але ж не може бути, щоб пісок обирали без дозволу?
— Тоді чому роботи ведуться вночі, під час світла потужних ліхтарів працюють бульдозери, інша техніка? Якщо у підприємця є весь пакет дозвільних документів, у порядку експертизи, він не ховатиметься. Працюй чесно, відкрито, якщо твоє сумління чисте.
Я повторюся, що раніше прибережна лінія була природоохоронною зоною. Потім хтось вирішив, що цю ділянку треба закріпити за приватними особами, щоби ті прибирали територію, проводили б там так званий благоустрій. Але орендарів берегової лінії, напевно, ніхто не контролює, не цікавиться, чим вони займаються.
Навіть екологи забули про збереження екологічного балансу.
— Але ж так недалеко й до катастрофи. Чим вона може нам загрожувати?
— Старожили пам’ятають зиму 1969 року, року жителі Генгірки та Щасливцеве виявилися безсилими перед затопленням. Рівень води сягав вікон будинків на вулиці Морській, це перша лінія від моря.
Під натиском води було знищено залізницю Генічеськ-Валок, рейки скрутило і погнуло спіраллю, немов іграшкові.
Зараз все може бути набагато серйозніше. Піщаний берег вже не зможе захистити людей від можливої повені. Берегова лінія сьогодні та 60 років тому – дві різні речі. А якою вона буде в майбутньому, одному Богові відомо.
— Тим часом все одно знаходяться інвестори, які не бояться вкладати кошти в наш приморський регіон. Чи знають вони про небезпеку?
— Інвестор – це людина, яка робить вкладення капіталу, пов’язане з ризиком. Але в цьому словниковому тлумаченні йдеться про ризик інвестицій, а не місцевого населення. Ризикує вкладник, а страждаємо ми всі.
Я порадив би всім інвесторам подивитися архівні матеріали, вивчити документи минулих років і порівняти їх з тим, що відбувається на Арабатці зараз. Можу точно стверджувати: якщо нас знову заллє море, то жодних інвесторів воно не змилосердиться, змиє всіх.
— Що ж робити, щоб припинився незаконний і безкарний видобуток піску?
— Ми зараз збираємо підписи мешканців села, вимагаючи припинення робіт на береговій лінії щодо переміщення піску. Хочемо, щоб нас почула влада району, області.
Якщо треба буде, дійдемо і до Києва. Не можна варварськи грабувати природні багатства, рано чи пізно природа помститься за це.
Богдана Романова
Приазовська Правда №1 2011 р.
