Повномасштабна війна перетворила Чорне море на простір, де одночасно діють вибухи, військові сонари, протикорабельні міни, ракетне паливо, нафтопродукти та забруднення, винесені з українських річок. Частину наслідків видно одразу – у вигляді нафтової плівки, пожежі чи мертвої тварини на березі. Але значно більша частина шкоди залишається під водою і може впливати на екосистему десятиліттями або навіть століттями.
Одним із найпомітніших індикаторів кризи стали дельфіни. За словами доктора біологічних наук та еколога Івана Русєва, лише протягом трьох місяців працівники Національного природного парку “Тузлівські лимани” виявили на узбережжі 89 загиблих китоподібних. І це лише ті тварини, яких винесло на берег і вдалося зафіксувати.
Загибель дельфінів, наголошує науковець, не можна пояснити однією причиною. Війна запустила цілий каскад руйнівних процесів: акустична травма позбавляє тварину здатності орієнтуватися і полювати, голодування змушує організм витрачати забруднений токсинами жир, а ослаблення імунітету робить дельфіна вразливим до інфекцій. Паралельно нафтопродукти, важкі метали та інші речовини проходять крізь увесь харчовий ланцюг – від планктону й донних організмів до риби та морських ссавців.
Про те, чому Чорне море особливо вразливе, як воєнне забруднення повертається з морського дна, що відбувається в Керченській протоці та які рішення потрібні Україні вже зараз, Іван Русєв розповів в інтерв’ю “Хвиля Інфо”.
Повне інтерв’ю з Іваном Русєвим дивіться на YouTube-каналі “Хвиля Інфо”.
Піщана коса між лиманом Бурнас і Чорним морем у Національному природному парку “Тузлівські лимани”. Фото: Wadco2 / Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0.
Війна проти моря: фізичний і хімічний удари
Вплив повномасштабної війни на Чорне море Русєв поділяє на дві великі групи – фізичну та хімічну. До першої належать робота військових сонарів, вибухи, ракетні пуски, бомбардування і детонація мін. До другої – потрапляння у воду пального, мастил, важких металів, пестицидів та інших токсичних речовин.
На початку вторгнення особливо сильним, за спостереженнями еколога, був акустичний тиск, пов’язаний із діяльністю надводних і підводних кораблів РФ. Згодом до нього додалися численні вибухи у морі, пуски ракет “Калібр” і дрейфуючі протикорабельні міни.
Хімічна складова не менш небезпечна. Русєв згадує затоплений російський крейсер “Москва”, на борту якого перебували паливо, мастила та інші речовини. Окремим масштабним ударом став підрив Каховської ГЕС: вода винесла до Дніпровсько-Бузького лиману, а далі до шельфової зони Чорного моря суміш нафтопродуктів, трансформаторних і машинних мастил, важких металів, залишків пестицидів та забруднень із підтоплених територій.
Додаткове навантаження створили аварії суден із мазутом у районі Керченської протоки та витоки рослинної олії біля портової інфраструктури Одещини. На поверхні така олія може здаватися менш небезпечною за нафту, однак вона також утворює плівку, порушує газообмін і шкодить морським організмам.
Усе це не існує окремо. Під час прогрівання води, штормів і сезонних змін забруднення перерозподіляється, впливаючи на планктон, молюсків, водорості, морських коників, рибу та дельфінів.
“Ніколи не було такої сукупності, такої синергії, такого каскадного механізму впливу”, – наголошує Русєв.
Чому Чорне море особливо вразливе
Особливість Чорного моря полягає у його вертикальній будові. За поясненням науковця, більшість складних форм життя зосереджена у відносно тонкому верхньому шарі – приблизно до 150-200 метрів, залежно від району. Нижче починаються води з високим вмістом сірководню, непридатні для більшості організмів.
Це означає, що життєвий простір моря значно менший, ніж може здаватися, якщо дивитися лише на площу акваторії. Коли забруднюється верхній шар або шельф, удар припадає саме на ту частину моря, де зосереджені планктон, риба, морські ссавці та основні ланки харчового ланцюга.
Поверхневі плями після шторму чи витоку часто швидко зникають із поля зору. Їх розносять течії, частину прибиває до берега і засипає піском. Проте зникнення видимої плівки не означає, що море очистилося.
Значна частина важких фракцій осідає на дно. Там забруднення накриває донні угруповання – молюсків, водорості, морських коників та інших організмів, які забезпечують фільтрацію води, продукують кисень і є кормовою базою для риби. Під час сильного хвилювання або зміни течій відкладення можуть знову підніматися у товщу води й повертатися до біологічного обігу.
“Скільки часу мине, я не можу точно сказати. Але ще століттями ми відчуватимемо забруднення, яке накопичилося за час повномасштабного вторгнення”, – каже еколог.
89 загиблих дельфінів – лише видима частина катастрофи
У Чорному морі живуть три види китоподібних: азовка, або морська свиня, білобочка та афаліна. Саме їхні тіла працівники “Тузлівських лиманів” знаходять на узбережжі.
За словами Русєва, протягом трьох місяців у межах парку зафіксували 89 загиблих дельфінів. Та ця цифра не показує реального масштабу втрат. Частина тварин тоне, частину відносить течіями, а рештки швидко знищують хижаки та природні процеси. До берега доходить лише невелика частка загиблих.
Дельфіни помітні через розмір і близькість до людини, але вони не єдині жертви. На дні гинуть молюски, краби, водорості та інші організми, яких ніхто не порахує. На узбережжя викидає осетрових та іншу чутливу до забруднення рибу, проте такі знахідки можуть зникнути ще до того, як їх огляне науковець.
“Дельфін великий – ми його бачимо. А є інші, дрібні організми, які зникають із поля зору, помирають і тонуть на дні моря”, – пояснює Русєв.
Дельфін у Чорному морі біля Батумі. Ілюстративне фото: Interfase / Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0.
Як сонари позбавляють дельфіна “зору”
Для дельфіна ехолокація – це одночасно навігація, спосіб спілкування і головний інструмент полювання. Тварина надсилає звукові сигнали та за відбитим від об’єктів відлунням визначає відстань, напрямок, форму перешкоди або місце, де перебуває риба.
Потужний військовий сонар втручається в цю систему. За словами Русєва, після акустичного ураження дельфін може втратити орієнтацію у просторі, перестати нормально комунікувати зі своєю групою і не мати змоги полювати. Подібний ефект можуть спричиняти підводні вибухи, бомбардування та детонація морських мін.
Далі запускається ланцюг вторинних наслідків. Залежно від виду та розміру, дельфіну щодня потрібно приблизно від 10 до 30 кілограмів риби. Коли тварина не може полювати, вона швидко втрачає вагу і починає використовувати жирові запаси.
Проблема в тому, що протягом життя у жировій тканині морського ссавця накопичуються стійкі хімічні сполуки. Під час стрімкого схуднення вони знову потрапляють у кров і можуть отруювати організм. Одночасно слабшає імунна система, через що зростає вразливість до інфекцій, зокрема морбілівірусів.
Отже, тварина може загинути не безпосередньо в момент вибуху. Акустична травма, голод, накопичені токсини та інфекція підсилюють одне одного. Саме цей механізм Русєв називає каскадним.
Донне забруднення – повільна екологічна бомба
Найпідступніша частина морського забруднення – та, яку неможливо побачити із суші. Плівка на воді або згустки на пляжі привертають увагу, однак частина нафтопродуктів і олії осідає у донних відкладах.
Там токсичні речовини можуть зберігатися роками. Вони перекривають доступ кисню, обліплюють організми, змінюють середовище існування і поступово входять до харчового ланцюга. Спочатку забруднення поглинають або накопичують дрібні організми, потім ними живиться риба, а рибою – дельфіни.
Тому навіть після припинення активних бойових дій проблема не зникне автоматично. Шторми та течії знову підійматимуть частину відкладень. Те, що сьогодні лежить на дні, завтра може опинитися у воді, у тканинах риби або в організмі морського ссавця.
Самоочищення моря відбуватиметься, але його швидкість залежатиме від типу речовини, температури, течій, насичення води киснем та стану живих організмів. Саме тому післявоєнне відновлення потребуватиме не одноразової кампанії, а тривалого моніторингу.
Керченська протока: порушені міграції та змінені течії
Окремим осередком екологічного ризику Русєв називає Керченську протоку. Це вузький і біологічно продуктивний простір, який сполучає Чорне та Азовське моря. Тут проходять міграційні маршрути риби й дельфінів, а постійний водообмін підтримує високу концентрацію кисню та різноманіття організмів.
Будівництво Росією мосту через протоку, за словами еколога, супроводжувалося бурінням, забиванням паль і потужним підводним шумом. Це могло порушити звичні міграційні шляхи китоподібних. Сама конструкція також вплинула на характер течій між двома морями.
З початком великої війни ризики зросли. Інтенсивне судноплавство, аварії танкерів, розливи мазуту та бойові дії створюють додаткове навантаження на протоку. Наслідки не обмежуються одним районом: течії переносять забруднення на великі відстані, зокрема до західної частини Чорного моря.
Керченська протока між Чорним та Азовським морями. Супутниковий знімок Landsat / NASA, Wikimedia Commons, суспільне надбання.
Азовське море стало великою сліпою зоною
Стан Азовського моря оцінити ще складніше. Через російську окупацію українські науковці не мають повноцінного доступу до акваторії та не можуть проводити системні польові дослідження.
Русєв каже, що за непрямими даними екосистема Азовського моря також зазнає важкого тиску: зменшується кількість чутливих видів риби, гинуть дельфіни, накопичується забруднення. Проте без доступу до проб води, донних відкладів і біологічного матеріалу неможливо точно встановити масштаб та структуру втрат.
Ця інформаційна порожнеча сама по собі є проблемою. Якщо шкоду не зафіксувати належним чином, її складніше оцінити в грошовому вимірі, включити до міжнародних позовів і врахувати у програмах відновлення.
Держава не встигає за масштабом екологічної шкоди
На думку Русєва, українська держава робить недостатньо, щоб оперативно фіксувати наслідки війни для довкілля. Проблема полягає не лише в об’єктивних обмеженнях воєнного часу, а й у повільній та не завжди ефективній роботі відповідальних інституцій.
В Україні діють урядові рішення та розпорядження обласних адміністрацій, які зобов’язують відповідні структури документувати екологічну шкоду. Проте, за словами науковця, навіть після повідомлень працівників національного парку про падіння боєприпасів, руйнування чи інші порушення фахівці не завжди прибувають достатньо оперативно.
Русєв особливо критично оцінює роботу державної екологічної інспекції. Через запізнілу реакцію можуть бути втрачені проби, сліди забруднення та інші докази, а реальний масштаб шкоди залишиться недооціненим. Це послаблює не лише природоохоронну політику, а й майбутню позицію України у питаннях компенсації екологічних збитків.
Недостатній контроль має і прямі наслідки всередині країни. Якщо порушника не встановили та не притягнули до відповідальності, він може знову випалювати стерню, підпалювати суху траву або створювати стихійні сміттєзвалища. Коли разом із рослинністю горить пластик та інші відходи, токсичні продукти згоряння потрапляють в атмосферу, ґрунт і воду.
За словами еколога, лише протягом одного тижня у різних частинах “Тузлівських лиманів” зафіксували близько десяти пожеж, зокрема у заповідній зоні. Така ситуація, на його переконання, показує: самих постанов і формальних повноважень недостатньо – потрібні швидка реакція, постійний моніторинг і невідворотна відповідальність.
Морський резерват навколо Зміїного
Для відновлення популяцій дельфінів Русєв пропонує створити великий морський резерват у північно-західній частині Чорного моря, включно з акваторією навколо острова Зміїний.
Саме до цього району дельфіни приходять навесні, залишаються на теплий сезон і розмножуються. У цей період їм особливо потрібні тиша, кормова база та мінімальне втручання людини.
Науковці “Тузлівських лиманів” підготували обґрунтування такого резервату ще у 2022 році та передали його до Міністерства захисту довкілля. За словами Русєва, міністерство підтримало ідею, однак проєкт поки не отримав необхідної підтримки на рівні Одеської обласної адміністрації.
Резерват не розв’яже всіх проблем моря, але може створити територію відносного спокою, де популяції китоподібних і риби матимуть шанс відновлюватися. Паралельно потрібні розмінування, контроль судноплавства, постійні акустичні та хімічні дослідження, а також міжнародна співпраця, адже течії та морські тварини не зупиняються на державних кордонах.
Що держава має робити вже зараз
Відновлення не можна відкладати до формального завершення війни. Навіть за обмеженого доступу Україна вже зараз може створювати доказову базу та готувати рішення для різних типів екосистем.
Перший напрям – системно фіксувати кожен випадок воєнної шкоди: координати, площу ураження, тип забруднення, фото та відео, результати лабораторних аналізів, дані про загиблих тварин. Інформація має зберігатися у сумісних державних реєстрах, щоб її можна було використовувати для науки, відновлення і майбутніх вимог про компенсацію.
Другий – посилити польовий моніторинг моря, лиманів, заповідних територій, повітря та ґрунтів. Разового виїзду після аварії недостатньо: деякі наслідки проявляються через місяці або роки.
Третій – заздалегідь розрізняти, де природі краще не заважати, а де необхідне активне втручання. Степова ділянка після невеликої пожежі за сприятливих умов може відновитися самостійно. Ліс потребуватиме значно більше часу й допомоги. Морська екосистема, забруднена стійкими токсичними речовинами, вимагатиме довготривалого спостереження та спеціальних програм.
Четвертий – розвивати мережу захищених морських акваторій і готувати масштабне розмінування суходолу та узбережжя. Без безпечного доступу науковців і природоохоронців неможливо ані точно оцінити втрати, ані розпочати відновлення.
Що може зробити кожна людина
На тлі воєнних руйнувань побутова поведінка однієї людини може здаватися незначною. Однак пожежа через підпал сухої трави, пластик на узбережжі або стихійне сміттєзвалище додають природі навантаження, якого вона вже не витримує.
Русєв закликає не залишати сміття у природних зонах, не випалювати траву та стерню, обережно поводитися на узбережжі й підтримувати громади, заповідники та людей, які захищають і досліджують природу. Про пожежі, забруднення, загиблих тварин або підозрілі вибухонебезпечні предмети слід повідомляти відповідні служби, не намагаючись самостійно торкатися чи переміщувати небезпечні знахідки.
Для еколога захист довкілля під час війни нерозривно пов’язаний із підтримкою Сил оборони. Лише припинення російської агресії створить умови, за яких можна буде повноцінно дослідити постраждалі території, розмінувати їх і перейти до довгострокового відновлення.
Море відновлюється повільніше, ніж змінюється новинна стрічка
Екологічна катастрофа рідко має одну дату завершення. Ракетний удар триває хвилини, пожежа – години або дні, а забруднення донних відкладів може повертатися у харчовий ланцюг поколіннями.
Саме тому загиблі дельфіни – не окрема трагічна історія, а сигнал про стан усієї морської системи. Якщо на берег викидає тварину, яка стоїть на вершині харчового ланцюга, це означає, що руйнівний процес уже пройшов через багато рівнів екосистеми.
Україні доведеться не лише відбудовувати міста, порти та енергетику. Потрібно буде повернути безпеку морю, степам, лісам і лиманам – територіям, які не мають голосу, але від яких залежить здоров’я людей, економіка південних регіонів та майбутнє країни.
