Азовське море мілке. Подекуди вода ледь сягає колін, і саме через це його береги стали домом для сотень видів птахів. Піщані коси, черепашкові острови, солоні затоки й очеретяні лимани тягнуться тут на десятки кілометрів. На такій території вистачає місця і для крихітного крячка, і для пелікана з розмахом крил понад два метри.

Чому узбережжя Азовського моря приваблює птахів
Птахам потрібні три речі: пожива, безпека і місце для гнізда. На Азові все це зібрано в одному краї. Піщано-черепашкові коси — Крива, Білосарайська — виходять у море вузькими смугами. Острів Бірючий лежить на південному заході, а затока Сиваш і лимани НПП «Меотида» творять справжній лабіринт з островів та проток.
Мілководдя прогрівається швидко, тож на мулистому дні повно дрібних водних тварин. Дорослим птахам легко дістати корм, а пташенятам — ховатися в очереті. До того ж острови відрізані від берега водою: лисиці чи бродячому собаці туди дістатися значно важче, ніж до звичайного пляжу.
Цифри тут вражають. У районі НПП «Меотида» та на прилеглих косах орнітологи нарахували понад 250 видів птахів, і близько сотні з них тут гніздяться. На Західному Сиваші — понад 200 видів, гніздових теж приблизно сто. На острові Бирючий (у межах Азово-Сиваського національного парку) зареєстровано майже 200 видів птахів, а загалом тут мешкає близько 250 видів хребетних тварин.
З 2022 року територія парку та приазовське узбережжя опинилися під тимчасовою окупацією. Проводити систематичні обліки українським орнітологам стало дуже складно. Тому сучасні наукові зведення спираються на спостереження, зроблені раніше та в доступних районах.
Найбільший галас стоїть на пташиних базарах — так називають густі скупчення гнізд на піщаних островах. Кілька сотень пар можуть сидіти буквально за кілька метрів одна від одної. Здалеку такий базар чути як безперервний крик, що змішується з шумом прибою.
Мартини та крячки піщаних кіс
Ці птахи не бояться сусідства. Навпаки — вони збираються в колонії, де гніздо стоїть поряд з гніздом. Побачити таку колонію можна на відкритому піску, на черепашковій косі або на низькому острівці посеред затоки. Ось основні мешканці таких колоній:
- мартин каспійський (чорноголовий реготун): один із найбільших мартинів регіону, у дорослому віці має чорну голову, а на Азові — рідкісний гніздовий птах;
- рябодзьобий крячок: селиться щільними колоніями на важкодоступних косах, назву отримав за чорний дзьоб із жовтим кінчиком;
- річковий крячок: типовий мешканець піщаних відмілин, з червоним дзьобом і чорною шапочкою на голові;
- малий крячок: найменший з родини, виводить пташенят прямо на черепашкових пляжах;
- мартин жовтоногий: масовий вид узбережжя, дорослих птахів легко впізнати за жовтими ногами.
Гурт дає простий, але дієвий захист. Вартові першими помічають хижака, а вся колонія злітає й атакує його з повітря — іноді навіть б’є дзьобом по голові. У крячків є ще одна особливість: пташенята, які вже вміють ходити, збиваються в спільні «дитячі садки», і дорослі годують будь-кого з них, а не лише своїх.
Кулики солоних лиманів і мілководдя
Кулики — це птахи з довгими ногами й довгими дзьобами, пристосовані ходити по мілкій воді та мулу. Кожен вид дістає корм зі своєї глибини, тому вони не заважають один одному. На солончаках Сиваша й на вологих ділянках біля лиманів цих птахів найбільше.
| Вид птаха | Зовнішня особливість | Де селиться на узбережжі | Особливості живлення |
|---|---|---|---|
| Чоботар (шилодзьобка) | Дзьоб загнутий догори, наче шабля; офіційний символ парку «Меотида» | Солоні лимани та вологі солончаки Приазов’я | Водить дзьобом з боку в боку по мілкій воді, ніби косить траву |
| Ходуличник | Надзвичайно довгі червоні ноги | Глибокі мілководдя, береги заток із чистою водою | Заходить у воду по черево й вихоплює здобич різким рухом |
| Кулик-сорока | Контрастне чорно-біле забарвлення, прямий помаранчевий дзьоб | Піщані та черепашкові коси, іноді невеликі острівці | Розбиває мушлі й дістає з них м’яку частину |
| Морський пісочник | Дрібний кулик із коротким дзьобом і світлим черевцем | Сухі черепашкові насипи та піщані пляжі | Бігає по піску й збирає дрібних безхребетних з поверхні |
| Дерихвіст лучний | Стрункий, із видовженим хвостом | Колонії поблизу солоних лиманів і вологих луків | Полює в повітрі, ловить комах на льоту |
| Дерихвіст степовий | Схожий на лучного, але світліший і стрункіший | Рідкісний вид сухих приморських ділянок | Ловить комах низько над сухим степом |
Наприкінці літа до місцевих куликів додаються пролітні. Вони зупиняються на Сиваші та на лиманах, щоб відпочити й набрати ваги перед далекою дорогою. Спостерігати за ними краще здалеку, з берега: зляканий птах витрачає сили, які йому зараз потрібні для перельоту.
Пелікани та чаплі очеретяних заростей
Кучерявий пелікан — найбільший птах тутешніх водойм. У 2009 році він уперше успішно загніздився на Кривій косі. Для України це була визначна подія: до того гнізда цього виду знаходили лише в дельті Дунаю та на придунайських озерах. Відтоді пелікани стали своєрідною візитівкою приазовських заповідних ділянок.
Чапель тут п’ять видів, і кожен тримається своєї ділянки. Велика чепура — це велика біла чапля з довгою шиєю, яку добре видно здалеку. Мала чепура схожа на неї, але помітно менша. Сіра чапля має сіре пір’я і полює найчастіше на світанку. Руда чапля забарвлена в тепло-рудий колір, а жовта чапля — рідкісний і дуже обережний птах приморських водойм, якого більшість відвідувачів так і не помічає.
Густий очерет для них — і сховище, і полювання. Гніздо чапля ставить на заломах стебел, майже над водою, тож з берега його не видно. На мілководді птах завмирає на довгі хвилини, а потім робить один точний удар дзьобом. Саме через таку манеру полювання чапель часто порівнюють із терплячим рибалкою.
Водоплавні птахи азовських заток
Лебідь-шипун гніздиться у плавнях та на тихих лиманах. Плавні — це густі зарості очерету на мілкій воді, де великому птахові легко сховати гніздо. Гніздо з очерету й трави сягає пів метра заввишки, і пара тримається своєї ділянки весь сезон.
Огар, або червона качка, виглядає незвично для качки: руде тіло, світла голова, темні крила. Гніздиться вона в норах на глинистих урвищах і прибережних схилах, іноді далеко від води. Галагаз теж риє нори або займає чужі, часто в солончакових урвищах, і його яскраве чорно-біло-руде забарвлення добре помітне навіть на відстані.
Крижень — найпоширеніша дика качка заплав і кіс, предок свійських качок. Опріснені гирла річок та закриті затоки слугують для всіх цих птахів головним кормовим місцем: там мілко, тихо й багато рослинної та тваринної поживи. До того ж такі ділянки довго не замерзають, тому частина водоплавних лишається тут на зиму.

Степові та перелітні види приморської смуги
Не всі птахи Приазов’я пов’язані з водою. У прибережних степах гніздиться журавель-красавка — найдрібніший журавель світу, який уникає вологих місць і тримається сухих рівнин. Поряд живуть степовий і польовий жайворонки: їхні дзвінкі пісні чути над пустирями з ранньої весни. Чорноголова вівсянка обирає чагарникові схили біля моря, де будує гніздо низько над землею.
Інша група — сезонні гості. Червоновола казарка зупиняється на зимівлю та під час перельотів великими зграями, і її характерне червоне «обличчя» видно навіть у густому скупченні. Дрохва, один із найважчих летючих птахів Європи, трапляється на прибережних пустирях під час міграцій. Чорний лелека залітає поодинокими особинами — це обережний птах, який оминає людей.
Приазов’я лежить на одному з головних пролітних шляхів Східної Європи, тому тут одночасно бувають птахи з півночі, сходу й заходу континенту. Для спостережень найзручніші коси та узбережжя Сиваша, але до колоній і місць годівлі краще не наближатися ближче кількох десятків метрів. Навіть звичайний бінокль з берега дає більше, ніж спроба підійти до гнізда впритул.