Манул виглядає так, ніби його розбудили посеред зими й забули попередити. Вуха притиснуті, брови насуплені, погляд важкий. При цьому важить цей «сердитий» кіт усього 2–5 кг — як велика домашня кішка.
Друга його назва — Паласів кіт, на честь німецького вченого Петера Симона Палласа. Живе манул у холодних степах і високогір’ях Центральної Азії, полює на гризунів і людей уникає. А ще він давно став зіркою інтернет-мемів.

Хто такий манул та як його відкрили
Манул — хижий ссавець родини котових. Наукова назва — Otocolobus manul; раніше його записували як Felis manul, ставлячи в один рід зі свійською кішкою. Сам рід Otocolobus перекладають приблизно як «коротковухий» — і це добре описує звіра.
Перший науковий опис зробив німецький натураліст Петер Симон Паллас у 1776 році, тобто в другій половині XVIII століття. Він їздив Сибіром і Центральною Азією, збирав зразки тварин і занотовував усе, що бачив. Описаний ним кіт довго носив його ім’я в європейських каталогах.
Слово «манул» прийшло з монгольської мови. Там так називають дрібного дикого кота. Українською прижилася саме ця коротка форма — вона зручніша за «паласів кіт».
У мережі манул прославився завдяки вигляду. Фото, де він сидить на снігу, підібгавши лапи, розійшлися тисячами жартів: «кіт, який ненавидить усіх», «кіт-начальник», «кіт на пенсії з 1987 року». Популярності додали зоопарки, де манулів розводять і показують публіці. Один із найвідоміших — новосибірський.
У природі манулів меншає. Міжнародний союз охорони природи від 2020 року відносить вид до категорії найменшого занепокоєння — це означає, що критичної межі немає, проте окремим популяціям загрожують браконьєрство та фрагментація середовища. Полювання на манула заборонене, а в країнах, де він мешкає, вид має охоронний статус.
Зовнішній вигляд та особливості будови тіла
Перше враження від манула — «який великий». Це ілюзія хутра: воно неймовірно густе й довге, особливо взимку, тому тіло здається вдвічі об’ємнішим. За густотою шерсті манул тримає перше місце серед усіх диких котів.
Друге враження — «він злий». Сердитий вираз мордочки не має нічого спільного з характером. Річ у будові черепа: він сплощений, вуха посаджені низько й широко розставлені, а щоки обростають густим хутром і виглядають надутими. Звідси й насуплені «брови».
Ще одна дивина — зіниці. У свійської кішки на яскравому світлі вони витягуються в щілинку. У манула лишаються круглими за будь-якого освітлення. Забарвлення в нього сіро-вохристе, під колір сухої трави й каменю, з темними плямами по тілу та кільцями на хвості.
Основні проміри зібрані в таблиці:
| Параметр | Значення |
|---|---|
| Довжина тіла | від 46 до 65 см |
| Довжина хвоста | від 21 до 31 см |
| Маса дорослої особини | від 2 до 5 кг, у середньому близько 3 кг |
| Тривалість вагітності самиці | до 75 днів |
Хутро манула змінюється двічі на рік. До зими відростає довший і світліший підшерсток, навесні кіт линяє жмутами. Через це звірі з різних районів виглядають по-різному: у холодніших популяціях шерсть світліша й пишніша, у тепліших — темніша й коротша.
Де живе дикий хижак та чи є він в Україні
Манул вибирає місця, де мало людей і багато схованок. Це сухі холодні степи, гірські напівпустелі, скелясті ущелини й плоскогір’я з різким континентальним кліматом: спекотне літо, морозна зима, сильний вітер. У горах він піднімається високо — подекуди понад 4000 метрів.
Ареал охоплює кілька країн і регіонів:
- степи й напівпустелі Монголії — серце ареалу;
- високогір’я на заході Китаю;
- плоскогір’я Тибету на великій висоті;
- сухі степи й скелясті ущелини Казахстану;
- гірські системи Центральної Азії загалом.
В Україні манул у дикій природі не водився ніколи. Клімат тут вологий і м’який, засніжених степів та високогір’я немає — тварина просто не мала б де полювати й ховатися. Побачити манула в країні можна тільки в окремих зоопарках, де його утримують фахівці.
Шкодить манулові не холод, а людина. Степи розорюють, худоба витоптує ділянки, де раніше було пусто, а браконьєрські петлі, поставлені на інших звірів, ловлять і його. Тому навіть у Монголії, де манулів найбільше, їхня щільність падає.
Спосіб життя, полювання та раціон
Живе він сам по собі: пари манули не утворюють, територію ділять спокійно, зустрічаються лише на короткий сезон. День проводить у схованці — у щілині між каменями, під скелею або в чужій норі. Власних нір майже не риє, воліє користуватися готовими.
Полює манул із засідки, і це не лінощі, а необхідність. Тіло в нього приземкувате, лапи короткі, бігає він погано. Зате годинами лежить біля нори, злившись із землею, доки здобич не підійде ближче. Далі — короткий кидок. Промахнувся? Не женеться, перечекає й повернеться на місце.
Нявкати по-котячому манул практично не вміє. Замість «мяу» чути грубе хрипке гарчання, шипіння чи щось схоже на кашель. Це ще одна причина, чому звір не стає «ручним».
Наймиліша звичка — ставити передні лапи на власний хвіст. Подушечки в манула голі, а земля в степах узимку крижана. Пухнастий хвіст працює підставкою, щоб не морозити лапи на снігу.
Меню коротке — усе, що вдалося впіймати поблизу:
- Пищухи (сіноставки) — основна здобич.
- Дрібні гризуни — полівки, миші.
- Дрібні птахи.
Ворогів у дорослого манула небагато, але вони серйозні: лисиця, вовк, беркут і здичавілі собаки. Найбільше гине молодняк — кошенята стають легкою здобиччю для хижаків і часто не доживають до першої зими. Воду манул п’є рідко: вологу бере зі здобичі.

Чому манула не можна приручити та тримати вдома
Ідея «заведу собі такого кота» виникає в багатьох, хто бачив мем із пухнастим буркотуном. На практиці вона нездійсненна. Манул — суто дикий звір, і приручити його не вдавалося нікому.
Навіть кошеня, вирощене людиною з перших днів, з віком стає агресивним. Воно не йде на руки, ховається по кутах, шипить і кидається. Ікла й кігті в нього серйозні — травми бувають глибокі.
Друга проблема — здоров’я. Імунітет манула не знайомий зі звичайними котячими вірусами. Токсоплазмоз, який свійська кішка переносить легко, для нього часто закінчується смертю. У неволі ці звірі гинуть від інфекцій, нешкідливих для домашніх котів.
Манул перебуває під суворою охороною Червоної книги. Вилучення його з природи — злочин, а не «порятунок тварини». Спроби одомашнити звіра завдають йому страждань: постійний стрес, хвороби й неможливість поводитися так, як закладено природою.
Легально манулів тримають лише зоопарки та спеціалізовані центри. Там їм будують холодні вольєри з кам’яними схованками, годують гризунами й намагаються зайвий раз не турбувати. Розмножуються в неволі манули погано — потомство отримують одиниці установ, і кожне кошеня там на особливому обліку.