Найкращі цитати Ліни Костенко про кохання

Автор: Анастасія Апихтіна

28.12.2022;

2375;

Зміст:

Ліна Костенко – одна з найвідоміших українських жінок, чий вагомий внесок в літературу та суспільство навряд чи хтось може заперечити. За спиною поетеси – величезний творчий доробок та неоціне́нний життєвий досвід у 92 роки.

Про Ліну Костенко висловлювалися як про екстравагантну, безкомпромісну та вперту жінку. Проте не був їй чужим і трепіт любові. Читаючи твори Ліни Костенко, ми помічаємо, який широкий спектр почуттів у неї викликало кохання. Від суму до радості, від тривоги до спокою, від піднесення до приземлення.

Ліна Костенко про любов не боялася говорити. Всі її цитати і вислови надзвичайно живі й потужні. Зазвичай ці слова душевні та зворушливі, але й трапляються ті, які сповнені гіркоти. Та саме завдяки цим емоціям і народжуються найдивовижніші рядки шедеврів.

Найкращі цитати про кохання від Ліни Костенко

Далі вам представлені найкращі цитати Ліни Костенко про кохання. Цитати, які беруть за душу і не відпускають.

1. Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам.

Мені потрібен космос її очей.

(“Записки українського самашедшого“)

2. Любов — небезпечна вихватка. Призводить людей до усобиць і смути.

(“Якщо це вимагає пояснення“)

3. Любов відкрити важче, ніж Америку.

(“Сумна Колумбіана“)

4. Обережні люди придумали забобони —

між серцем і розумом знак заборони.

Між серцем і розумом — остороги.

Забобон — для кохання.

Забобон — для дороги.

(“Обережні люди придумали забобони“)

5. Троянда — як кохання, може завдати болю, якщо не вмієш ЇЇ узяти.

(“Записки українського самашедшого“)

6. Тривога душу розпинає:

а що, як любиш не мене?

Я по-латині: аморе, амо!

(“І не минає, не минає!“)

7. Любов — це, люди, діло неосудне. По всі віки. Во вік віків. Амінь.

(“Маруся Чурай“)

8. Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни.

(“Моя любове! Я перед тобою!“)

9. Мені страшно признатися: я щаслива.

Минають роки, а ти мені люб.

Шаліє любові тропічна злива –

землі і неба шалений шлюб.

(“Лейтмотив щастя“)

10. Ми з тобою такі безборонні одне перед одним. Ця любов не схожа на таїнство перших причасть.

(“І знову пролог“)

11. Я, підданка своїх обов’язків,

я, васал свому королю,

я люблю тебе тихо, боязко,

я прощально тебе люблю.

(“Епілог“)

12. Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі.

(“Маруся Чурай“)

13. Любов неповторна — моя валторна.

(“Відмикаю світанок скрипичним ключем“)

14. Кохання — це мука. Кохання — це хист. Кохання — це твій ненаписаний лист.

(“Отримала я ненаписаний лист“)

15. Ти пісня моя лебедина,

останнє моє кохання…

В такому віці людина

завжди кохає востаннє.

(“Біла симфонія“)

16. …коли починаєш кохати, —здається, на землю від тебе лягає світліша тінь.

(“Коли прибуває смуток“)

17. Інша річ — покохати.

То здавалось таким небезпечним

і таким нелегким,

що хотілось уникнуть його.

(“Тінь“)

18. У цьому черствому скрипучому світі тільки любити — тепер екзотика.

(“Екзотика“)

19. така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

(“Спини мене отямся і отям“)

20. Скільки років кохаю,

а закохуюсь в тебе щодня.

(“Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати…“)

21. Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

а розум спав, довірливий Самсон.

(“Я дуже тяжко Вами відболіла“)

22. Я в любові — як в еміграції. Відпусти мене в рідний край.

(“Епілог“)

23. А ця любов — як холодно без неї!

Як поцілунок долі у чоло.

Як вічний стогін пам’яті моєї.

(“Усе було – і сум, і самота“)

24. Я — навіжена. Я — дитя любові. Мені без неї білий світ глевкий.

(“Маруся Чурай“)

25. І хоч у мене приятелі щирі,

але я знаю, що таке любов,

і не хвалюся друзям у трактирі,

як я заліз до неї у альков!

(“Майже переклад з провансальської“)

26. У цій любові щось було священне, таке, чого не можна осквернить.

(“Маруся Чурай“)

27. Зіграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам.

(“Ті журавлі, і їх прощальні сурми“)

28. Твоя любов — на грані маячні

і віра — у наївності на грані.

(“І скаже світ“)

29. Напитись голосу твого,

того закоханого струму,

тієї радості і суму,

чаклунства дивного того.

(“Напитись голосу твого“)

30. Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен.

(“Очима ти сказав мені: люблю“)

31. Перенебачу, перенечую,

передощиться, переболю,

а я переднюю, переночую,

а я перегодом перелюблю.

А я утечу в кошлаті Карпати,

а я цю любов задушу і уб’ю…

(“Мало всього – ще і тугу цю вовчу“)

32. Кохання, вірність — істини одвічні. Створили їх іще до нас, давно.

(“Кохання, вірність – істини одвічні“)

33. О, яка у грішної святість?

Я кохаю.

Я марю…

(“Геніяльний художнику“)

34. Всесвіт. Проблеми. Трагедій поденщина. А я закохалася. Сказано — женщина.

(“Сонце моє, оченята карі“)

35. Якщо кохаєш — знайдеш без адрес оцю

хатину за морями снігу.

(“Гуде вогонь – веселий сатана“)

36. І в них було кохання, як у мене, і від любові тьмарився їм світ.

(“Моя любове! Я перед тобою“)

37. Це не чудо, це чад, мені страшно такого кохання.

(“Це не чудо, це чад“)

38. Які там трони й корони, було тут лише кохання.

Якщо за коня — півцарства,

то що ж тоді за любов?!

(“Тінь королеви Ядвіги“)

39. Гондоли чорні. Небо голубе. І гондольєр співає про кохання.

(“Гондоли — чорні. Бо в чуму були…“)

40. …я чую дощ. Він тихо плаче правду,

що я когось далекого люблю.

(“Щасливиця, я маю трохи неба“)

41. Ловлю твоє проміння

крізь музику беріз.

Люблю до оніміння,

до стогону, до сліз.

(“Недумано, негадано“)

42. …кажуть, кохання – хімічний коктейль у голові на пару років чи місяців. Втім, буває і хімічний коктейль. У мене в житті був. Вдаряло в голову і розламувало стегна. А кохання – це інше. Кохання вдаряє в душу.

(“Записки українського самашедшого“)

43. Моє життя — руйновище любові,

де вже ніякий цвіт не процвіте.

(“Маруся Чурай“)

44. Нехай смакують почуття гурмани, а ти стихія — любиш, так люби!

(“Такий чужий і раптом – неминучий!“)