Ліна Костенко – одна з найвідоміших українських жінок, чий вагомий внесок в літературу та суспільство навряд чи хтось може заперечити. За спиною поетеси – величезний творчий доробок та неоціне́нний життєвий досвід у 92 роки.
Про Ліну Костенко висловлювалися як про екстравагантну, безкомпромісну та вперту жінку. Проте не був їй чужим і трепіт любові. Читаючи твори Ліни Костенко, ми помічаємо, який широкий спектр почуттів у неї викликало кохання. Від суму до радості, від тривоги до спокою, від піднесення до приземлення.
Ліна Костенко про любов не боялася говорити. Всі її цитати і вислови надзвичайно живі й потужні. Зазвичай ці слова душевні та зворушливі, але й трапляються ті, які сповнені гіркоти. Та саме завдяки цим емоціям і народжуються найдивовижніші рядки шедеврів.
Найкращі цитати про кохання від Ліни Костенко
Далі вам представлені найкращі цитати Ліни Костенко про кохання. Цитати, які беруть за душу і не відпускають.
1. Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам.
Мені потрібен космос її очей.
(“Записки українського самашедшого“)
2. Любов — небезпечна вихватка. Призводить людей до усобиць і смути.
(“Якщо це вимагає пояснення“)
3. Любов відкрити важче, ніж Америку.
(“Сумна Колумбіана“)
4. Обережні люди придумали забобони —
між серцем і розумом знак заборони.
Між серцем і розумом — остороги.
Забобон — для кохання.
Забобон — для дороги.
(“Обережні люди придумали забобони“)
5. Троянда — як кохання, може завдати болю, якщо не вмієш ЇЇ узяти.
(“Записки українського самашедшого“)
6. Тривога душу розпинає:
а що, як любиш не мене?
Я по-латині: аморе, амо!
(“І не минає, не минає!“)
7. Любов — це, люди, діло неосудне. По всі віки. Во вік віків. Амінь.
(“Маруся Чурай“)
8. Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни.
(“Моя любове! Я перед тобою!“)
9. Мені страшно признатися: я щаслива.
Минають роки, а ти мені люб.
Шаліє любові тропічна злива –
землі і неба шалений шлюб.
(“Лейтмотив щастя“)
10. Ми з тобою такі безборонні одне перед одним. Ця любов не схожа на таїнство перших причасть.
(“І знову пролог“)
11. Я, підданка своїх обов’язків,
я, васал свому королю,
я люблю тебе тихо, боязко,
я прощально тебе люблю.
(“Епілог“)
12. Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.
(“Маруся Чурай“)
13. Любов неповторна — моя валторна.
(“Відмикаю світанок скрипичним ключем“)
14. Кохання — це мука. Кохання — це хист. Кохання — це твій ненаписаний лист.
(“Отримала я ненаписаний лист“)
15. Ти пісня моя лебедина,
останнє моє кохання…
В такому віці людина
завжди кохає востаннє.
(“Біла симфонія“)
16. …коли починаєш кохати, —здається, на землю від тебе лягає світліша тінь.
(“Коли прибуває смуток“)
17. Інша річ — покохати.
То здавалось таким небезпечним
і таким нелегким,
що хотілось уникнуть його.
(“Тінь“)
18. У цьому черствому скрипучому світі тільки любити — тепер екзотика.
(“Екзотика“)
19. така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
(“Спини мене отямся і отям“)
20. Скільки років кохаю,
а закохуюсь в тебе щодня.
(“Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати…“)
21. Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.
(“Я дуже тяжко Вами відболіла“)
22. Я в любові — як в еміграції. Відпусти мене в рідний край.
(“Епілог“)
23. А ця любов — як холодно без неї!
Як поцілунок долі у чоло.
Як вічний стогін пам’яті моєї.
(“Усе було – і сум, і самота“)
24. Я — навіжена. Я — дитя любові. Мені без неї білий світ глевкий.
(“Маруся Чурай“)
25. І хоч у мене приятелі щирі,
але я знаю, що таке любов,
і не хвалюся друзям у трактирі,
як я заліз до неї у альков!
(“Майже переклад з провансальської“)
26. У цій любові щось було священне, таке, чого не можна осквернить.
(“Маруся Чурай“)
27. Зіграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам.
(“Ті журавлі, і їх прощальні сурми“)
28. Твоя любов — на грані маячні
і віра — у наївності на грані.
(“І скаже світ“)
29. Напитись голосу твого,
того закоханого струму,
тієї радості і суму,
чаклунства дивного того.
(“Напитись голосу твого“)
30. Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен.
(“Очима ти сказав мені: люблю“)
31. Перенебачу, перенечую,
передощиться, переболю,
а я переднюю, переночую,
а я перегодом перелюблю.
А я утечу в кошлаті Карпати,
а я цю любов задушу і уб’ю…
(“Мало всього – ще і тугу цю вовчу“)
32. Кохання, вірність — істини одвічні. Створили їх іще до нас, давно.
(“Кохання, вірність – істини одвічні“)
33. О, яка у грішної святість?
Я кохаю.
Я марю…
(“Геніяльний художнику“)
34. Всесвіт. Проблеми. Трагедій поденщина. А я закохалася. Сказано — женщина.
(“Сонце моє, оченята карі“)
35. Якщо кохаєш — знайдеш без адрес оцю
хатину за морями снігу.
(“Гуде вогонь – веселий сатана“)
36. І в них було кохання, як у мене, і від любові тьмарився їм світ.
(“Моя любове! Я перед тобою“)
37. Це не чудо, це чад, мені страшно такого кохання.
(“Це не чудо, це чад“)
38. Які там трони й корони, було тут лише кохання.
Якщо за коня — півцарства,
то що ж тоді за любов?!
(“Тінь королеви Ядвіги“)
39. Гондоли чорні. Небо голубе. І гондольєр співає про кохання.
(“Гондоли — чорні. Бо в чуму були…“)
40. …я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
(“Щасливиця, я маю трохи неба“)
41. Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
(“Недумано, негадано“)
42. …кажуть, кохання – хімічний коктейль у голові на пару років чи місяців. Втім, буває і хімічний коктейль. У мене в житті був. Вдаряло в голову і розламувало стегна. А кохання – це інше. Кохання вдаряє в душу.
(“Записки українського самашедшого“)
43. Моє життя — руйновище любові,
де вже ніякий цвіт не процвіте.
(“Маруся Чурай“)
44. Нехай смакують почуття гурмани, а ти стихія — любиш, так люби!
(“Такий чужий і раптом – неминучий!“)
45. Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.
(“Осінній день березами почавсь“)
46. Я хочу знати, любиш ти мене, чи це вже сон, який уже не сниться?
(“Я хочу знати, любиш ти мене“)
47. А це кохання почалося з пісні. Могло
урватись тільки, як струна.
(“Маруся Чурай“)
48. Якби ж мені така любов раніше! Буває ніч, щасливіша, ніж ця?
(“Берестечко“)
49. О музи, музи, музи кам’яні!
Де грім душі, народжений з любові!
Ви мовчите. Ви плачете в мені.
(“Скіфська Одіссея“)
50. І в недобру для серця пору я сказала комусь: — Люблю…
(“В дні, прожиті печально і просто“)
