На вулицях Генічеська спостерігається дуже різномасна картина: то акуратно побілені бордюри з квітниками, то ділянки землі зі слідами постійних прополок, то мініатюрні сади каміння з екзотичною рослинністю, а то доглянута картопля біля огорожі.
На жаль, не менш часто зустрічаються бур’яни до пояса та будяки в людський зріст, куди тут же «винахідливі» сусіди та перехожі накидають побутове сміття. А іноді буває просто прикро за чистенькі вулички, де таки знайдеться «чистюля», що звалив на загальний огляд гору обрізаних гілок зі свого двору і пишається порядком лише під «власним носом». ароматів: троянди всіх розмірів, фарб та відтінків схилили голови бутонів майже по всій вулиці. Біля найбільшого розарію мені зустрілася симпатична жінка середнього віку, як з’ясувалося, господиня чудової клумби.
Ми розговорилися, і виявилося, що Антоніна Олексіївна Луценко є ще й квартальною вулицею та провулком Горького ось уже кілька років.
У доглянутому квітучому дворику, що під тінню випромінює аромат жимолості, ми присіли за маленький столик, і Антоніна Олексіївна охоче розповіла, що родом вона зі Ставропольського краю, козацьких кровей. У станиці Степновській, де минули роки юності, палісади пахли квітами, особливо багато разів.
Заміж Антоніна вийшла за генічанина Анатолія Луценка та приїхала жити до будинку його батьків. Була здивована, побачивши перед дворами картоплю, що частіше зростала, ніж квіти. Коли з життя пішли батьки чоловіка, молода господарка на місці старих дерев насадила хризантеми, а потім інші рослини.
За п’ять років у дворі та на прилеглій території розрослися квітники. Працюючи на різних посадах у Генічному ПТУ-27, Антоніна не зупинилася на досягнутому, зайнявшись у вільний час розведенням квітів всерйоз. Купувала нові сорти троянд на ринку, привозила розсаду з рідного Ставропілля та Північної Осетії, де мешкає сестра. Вивчила всі тонкощі догляду та види королеви квітів. Наприклад, троянди, що в’ються, відцвітають раннім літом один раз, а напіввивані ще в серпні і на початку осені радують око гронами оксамитових квіток.
Дивлячись на Антоніну Олексіївну та її оранжерею, слідом потяглися і сусіди прикрашати свої володіння. Галогузові, що живуть поруч, продовжили і примножили рожеве царство. По всій вулиці господарі почали обмінюватися живцями, викопувати один для одного кущики, добувати нові та нові сорти троянд, намагаючись здивувати сусідів.
Вже 20 років займається квітковою красою Антоніна Олексіївна, а 2006 року жителі обрали її квартальною, довіривши турботу про вулицю.
— Люди у нас хороші, небайдужі, із задерухою, — каже Антоніна Олексіївна. — На зборах ми домовилися вулицю гаразд утримувати, тепер усі намагаються, щоб не гірше, ніж у сусіда, а краще було і у дворі, і поряд із двором. Дорогу вирівнюємо, засипаємо вибоїни. Сміття, гілок надвір ніхто не викине. Серед найбільш захоплених «квітникарів», крім Галогузових, можу назвати Молодушкину Л.Д., Панкеєву В., Давидову І.А., Бєляєву М.М., Гродзінську С.П. Та й решта – молодці, всіх не перелічиш.
У найквартальнішій будинок – як картинка, двір увитий трояндами, виноградом і клематісом.
— Ви навесні до нас приходьте, — усміхається Антоніна Олексіївна. — Вона у нас починається з гіацинтів, тюльпанів, нарцисів та ірисів, а потім переходимо на літні квіти. Ось проблеми із водою бувають. Іноді сусіди напівжартома-напівсерйозно скажуть: «Звідки ти взялася на нашу голову зі своїми квітами! Чим красу цю поливати, коли води немає?
Хоча під час перебування мером Скляренко І.В. жителі вулиці Горького, чи не єдині у місті, домоглися, щоб їм поміняли водопровід, піднатужившись і фінансово, і фізично. Зараз і пісок купують складщину, і лампочки для вуличного освітлення, і до влади стукають за допомогою (щоправда, зі змінним успіхом), і старим-сусідам траву біля двору виполоти допомагають.
Ось так дружно і з азартом, один одного підтримуючи, перетворили господарі вулиці Горького (справжні господарі!) свій куточок на квітучий острів. Їм не соромно за нього ні перед собою, ні перед гостями та відпочиваючими. Повчитися б у них, дивишся, і перетворилося б наше приморське містечко на краще.
Лана Володіна
Приазовська Правда №25 від 23 червня 2011
