Горобчик

Автор: Йосиф Шнапс
14.11.2022;
168;
Зміст:

Нездоровиться… Ранок… Іду годувати собак… Вогкий вітер пробирає до кісток. Над кашею піднімається ароматна пара, а приємне тепло, що походить від каструльки, гріє руки.

Іду обережно, щоб не злякати птахів, які чекають, коли я витрусю залишки вечері з собачих мисок. Сьогодні охочих поклювати, як ніколи, багато. Воно й зрозуміло – холодно. На гілках вище сидять голуби. Влітку вони звили гнізда на абрикосі і вивели два виводки пташенят. Цікаво було спостерігати, як батьки дбали про своїх дітей – годували ненаситні, вічно відкриті дзьобики, а потім намагалися навчити голублять літати. Так два голубині сімейства і вирощували своє потомство поруч, на одному дереві. Потім кудись розлетілися, і лише три голуби залишилися на «достатку» нашого двору. Вони сидять чинно, спостерігаючи за моїми діями зверху, а довкола, де тільки можна, копошаться непосиди-горобці. Вони розсілися на кущах, на огорожі, злітаються з усіх боків, боячись згаяти момент – чим би поживитися. Ці хитрі пройдисвіти примудряються тягати корм прямо у собаки мало не з-під носа.

Нахабні злодюжки повністю виправдовують своє ім’я, адже якщо вимовити слово «горобець» через букву «а», то чується «злодія бий!». Але вони не сумують, б’ються іноді, аж пір’я летять, а кричать так, що на їхні крики нечутно, з кривляннями, всякими присіданнями та перебіжками з’являється сусідська кішка. Але не тут було. Побачивши її вуха, що стирчать десь через укриття, вся горобина рать моментом замовкає і злітає вище від небезпечного сусідства. Так і «дружать».

Сьогодні особливо багато зібралося пташиного народу, сидять, чекають… Очистила миски, розклала собакам кашу, кинула частування та птахам. Не звертаючи на мене особливої ​​уваги, горобці налетіли на їжу, і помчало… Бійка за хліб, за картоплю.

Ось два горобці вчепили макаронину і спробували злетіти з нею – кожен у свій бік. І доки вони з’ясовували стосунки, третій підчепив видобуток і був таким. Бійки тривають тут і там, крик, гам… І раптом тиша – це злетіли зі свого спостережного пункту голуби, почали клювати зерно, а з ними не забавиш – умить потиличників надають. І горобці стримали свій запал, принишкли… «працюють» мовчки.

Раптом я відчула якийсь невловимий рух, озирнулася… і залюбувалася.

Придушивши вигук захоплення, побачила щільно, один до одного сидячих шпаків, їх були сотні! Вони зайняли всю виноградну арку у дворі та за двором, сиділи на огорожі, на кущі калинового. У цьому трепетному мовчанні було щось магічно чарівне, просто очей не відвести.

Ця осінь і початок зими видалися все-таки теплими, от шпаки і затрималися. Шкода буде, якщо нагрянуть морози та сніги, важко птахам доведеться, адже вони – «весняні» птахи…

…Я тихо відступила за ріг будинку, намагаючись не шуміти, і тут побачила горобця.

Він сидів біля напувалки весь такий нахабний, сумний, такий жалюгідний-жалюгідний.

Придивилась і побачила на його голові ледь помітну плямку крові. Кілька днів тому чотирирічний онук забіг з вулиці з криком: «Бабусю, дивися, що ми з дідусем знайшли, треба йому допомогти неодмінно, адже йому боляче!». І показує мені у своєму кулачці горобця. Виявляється, він допомагав дідусеві носити дрова, і вони знайшли знесиленого горобця, якому дісталося у бійці. Після того, як горобець оговтався, я вмовила Микитку віднести його до купи хмизу, де ховаються горобці в мить небезпеки, і випустити, що й було негайно зроблено.

Не знаю, чи цей горобець сидів насміхнувшись, чи інший якийсь постраждалий «боєць», але тільки нагадав він мені мого «воробка», мого онука Саню, нашого непосиду, маленького допитливого мандрівника, якому до всього є справа, підкорювача всіх шаф та іншого домашнього скарбу. Тільки й встигаю ловити свою ненаглядну радість у всіх кутах, у всіх місцях, мислимих і немислимих.

На допомогу мені завжди приходить Микитка, швидко знаходить непосидю-бешкетника там, де той «працює» в даний момент. Але всьому приходить кінець, і наш малюк втомившись, проситься до мене на руки. Притискаю до себе свого “горобця”, він укладається зручніше і вичікувально дивиться на мене. І я починаю говорити … Я розповідаю йому не тільки казки, я говорю з ним про все, про що можна говорити з дитиною.

Слухач він вдячний та уважний. Час від часу він піднімає голівку, дивиться розуміючим поглядом, іноді пустотливим і посміхається… Поступово очі закриваються, і він засинає. І немає нічого дорожчого в цю мить, як це рідне тільце, що довірливо лежить у мене на руках. І хочеться захистити своїх «горобців» від усіх бід, і здається життя за них віддав би… А може, й не здається зовсім, а точно віддав би.

…Ну ось, задумалася, а тим часом горобці-розбійники, розправившись з їжею, вирушили у своїх справах, шпаки так само безшумно полетіли, а голуби сіли під дахом будинку на облюбоване ними місце.

… Повертаюся до будинку вже з іншим настроєм, заходжу до спальні, де ще так солодко сплять мої рідні «горобчики», тихенько сопучи, і душа наповнюється радістю, і я думаю: «За що мені таке щастя, таке безмірне щастя привалило?»

І дякую Богу, що є в мене все це – сім’я, діти, онуки, рідні, наші друзі.

Адже головне – відчувати тепло їхніх сердець і віддавати своє, а решта додасться. І все буде добре! Головне – любити та бути коханим… Це головне!

Валентина Гудінова

Приазовська Правда від 5 січня 2012 року №1

Коментарі

ТОП

Як обрати правильне зимове взуття?
Як обрати правильне зимове взуття?
15 ідей для фотосесії дитини по місяцях
15 ідей для фотосесії дитини по місяцях
Жовта картка у футболі
Жовта картка у футболі
Найкращі цитати Ліни Костенко про кохання
Найкращі цитати Ліни Костенко про кохання
📝 Схожі записи
І знову свято
Переглядів: 242
Міський голова інформує
Переглядів: 224
Олександр Вікторович Пінаєв
Переглядів: 42
Апаратне у мера
Переглядів: 223
Візит керівників меджлісу до району
Переглядів: 199
⛱️ Курорти
➡️ Ялта
➡️ Берегове
➡️ коса Пересип
➡️ Сколе
➡️ Арабатська стрілка
➡️ Свалява
Всі курорти