Серед нас у житті так часто буває: винен у чомусь той чи той самий, особливо якщо мова заходить про керівника – а звалюють все на обставини. Бо «свій», а ворон ворону, як то кажуть, око не виклюне.
А трапляється і навпаки: людина безсилий перед обставинами, що склалися, хоче щось зробити, а їй не дають – але крайнім потім роблять саме її. Бо чимось комусь не потрапив, не дивився, кому треба, в вічі віддано.
Івана Григоровича Корчму, як у Генічеську, так і в районі знає багато хто. Знаємо його добре і ми, бо не один рік пропрацювали разом. Кожен із нас не без недоліків, може, цим ми й цікаві один одному. Не святий, мабуть, і І.Г.Корчма. Але що також вірно: це людина, яку можна не любити, але поважати – варто.
Тому дивують нас розмови, що лунають іноді, про те, що, мовляв, «Ну що він знову збирається в ці депутати? Розвалив, мовляв, цегельню і знову чогось домагається…».
1978-го року, вже зрілим фахівцем, став Іван Григорович директором Генічеського заводу будматеріалів.
Побудовано підприємство було за три роки до цього і технологія виробництва, обладнання, виробничі приміщення тоді були далеко не показовими.
Завод випускав до 3 млн. цегли на рік. Однак молодий директор з ентузіазмом взявся за справу і через кілька років обсяг продукції, що виготовляється підприємством, збільшився в кілька разів (до 22 млн. на рік), покращувалися умови роботи людей (а працювало нас там близько 140 осіб), розвивалася соціальна сфера.
Так, Корчма людина непроста, могла і голос іноді підвищити, залаятися, але керівником він був добрим, і до людей ставився по-людськи, а не по-начальницькому, з зневагою.
Близько 15-ти років керував він підприємством, і воно було одним із найміцніших у районі. Адже недаремно багато наших працівників було нагороджено за ці роки державними нагородами: подивіться підшивки «Приазовської правди» тих років і згадайте.
Розбудова, розвал Союзу на початку 90-х років зробили свою чорну справу з багатьма державними підприємствами країни. І не вина у тому більшості їхніх керівників, трудових колективів. Бачачи, що в цьому «бардаку» тільки більше набереш собі ворогів, ніж корисного зробиш, І.Г.Корчма за власним бажанням пішов з директорства, залишивши підприємство, яке хоч і простоювало, але повністю збереглося своєму наступнику. Тому, до речі, так і не вдалося відновити його роботу – у ті роки, як і зараз, мало кому було до державних підприємств, їхнього майбутнього.
Потім завод викупили дніпропетровці. Що від нього лишилося – самі знаєте. Голе місце. І в Корчми, як і в багатьох із нас, досі болить душа на втраченому вже безповоротному заводі. Досі ми вважаємо ті роки, коли він працював, найкращими у своєму житті.
Сьогодні Іван Григорович уже пенсіонер. Але така сама невгамовна, діяльна, небайдужа до долі міста, району людина, і дуже добре, що саме такі люди йдуть у нас у депутати. За ними не слова, а річ.
А чому по Щасливцівському окрузі? Він сам його обрав, як досвідчений керівник хоче активно включитися у відновлення виробництва солі на Стрілці. Хоче допомогти жителям ради, та й усього району, у налагодженні належного електропостачання, недопущенні вибірки піску, удосконаленні прийому та обслуговування відпочиваючих, наведенні порядку в оформленні землі, продовженні розпочатого ремонту доріг та тротуарів. Хоче бути постійним посередником між виборцями та владою у вирішенні повсякденних турбот людей. І буде ми впевнені, якщо проголосуємо за Івана Григоровича Корчму.
О.Касюга, О.Булаш, В.Свириденко, М.Вакуленко, Н.Мозгалєва, В.Карпенко, Н.Абаншин, Е.Тутова, Г.Марченко та ін.
ПП №42 від 21 жовтня 2010
