Точка повернення

Автор: Йосиф Шнапс
17.11.2022;
195;
Зміст:

Прокинулася від стукоту, прислухалася: гілка стукає по водостоку, отже, вітер посилився. Дедалі сильніше шумлять дерева. Сон пішов, а мені згадалася ніч із далекого дитинства.

Я тоді гостювала у селі. Якось уночі прокинулася від шуму: у вікна хтось чимось бив або жбурлявся, і страшно завивав. Від страху в мене пропав голос, і я не змогла покликати бабусю.

Але дід запалив гасову лампу і вийшов подивитися, що це на вулиці твориться. А творилося щось неймовірне і страшне: шибки у вікнах деренчали, вітер ревів з такою силою, що, здавалося, підніме землянку в повітря і жбурне її на землю.

Стривожені бабуся та дідусь до ранку більше не лягали спати. Бабуся гладила мене рукою мене по голові і заспокоювала, примовляючи: «Спи, Валюша, спи, дитинко».

Вранці мене не пустили гуляти на вулицю – там так само біснувався вітер. Я намагалася подивитися у вікно, але за шибками стояла темна стіна, і нічого не було видно. У хаті відчувався якийсь тяжкий неспокій.

На третю ніч на ранок раптом стало тихо. Так тихо, що я, що вже звикла спати під гуркіт, прокинулася від цієї тиші. Знову горіла лампа, відкидаючи тіні навколо, а радісна бабуся, хрестячись, казала: «Ну, слава Тобі, Господи, скінчилося!».

Надвір мені дозволили вийти тільки до обіду. На подвір’ї все було засипане землею до половини вікон. Ось тоді вперше я почула про курну бурю. Дідусь прокопав доріжки до курника, свинарника, на місці яких виросли цілі кургани. Стайня була під одним дахом з хатою, і бабуся ходила доїти корову через сіни, а я – слідом за нею, щоб потихеньку дати Зорьці шматочок цукру та по-дитячому заспокоїти її. Досі пам’ятаю дивовижні очі та ніжні, теплі губи на своїй долоні.

Давно вже нема того села з його бідами та радощами, і живе воно тільки в пам’яті нашій. Є таке поняття – точка повернення. Свого часу хтось залишив свою оселю, поїхав, порушивши цим рівновагу, і все. Крапку було пройдено, і село поступово померло.

Зараз, можливо, відбувається те саме, коли вирубують і палять посадки, маючи негайну вигоду і не думаючи про наслідки своїх дій. А наслідки довго на себе чекати не змусять – земля оголюється, задихають вітри і понесуться знову по землі запорошені бурі.

Як часто ми, люди, робимо необдумані вчинки, після чого назад немає. Це все одно, що розбити улюблену чашку: склеїти її можна, але пити не можна – будь-якої хвилини може розвалитися прямо в руках. Ах, як буває боляче, боляче, коли розумієш, що чогось дуже дорогого і рідного вже не повернути…

Завжди, в будь-якій ситуації треба пам’ятати про точку повернення, щоб потім не жалкувати про все життя, що скоєно.

Валентина Гудінова

Від редакції: Подивіться фото, зроблене 21 вересня. Так виглядає багато лісосмуг на шляху від міста до Новоолексіївки. Дерева вирубуються на продаж дрова, гинуть від пожеж, створених руками людини. Скільки про це написано, скільки фахівців, які хворіють на душу за такі необхідні посадки, що уберігають від курних бур поля, зверталося до населення. А знищення лісосмуг продовжується. Живемо одним днем, а там – хоч трава не рости.

Приазовська Правда №38 від 22 вересня 2011

Коментарі

ТОП

Як почати малювати гарно без зайвої трати часу
Як почати малювати гарно без зайвої трати часу
Cancel culture: скасувати не можна помилувати
Cancel culture: скасувати не можна помилувати
Що робити в Карпатах в дощ
Що робити в Карпатах в дощ
Нові українські виконавці
Нові українські виконавці
📝 Схожі записи
Зіткнення під Верховною Радою: активісти встановлюють намети, поліція заважає
Переглядів: 217
У мери Генічеська
Переглядів: 193
Депутатські турботи
Переглядів: 234
Де покататись на лижах в Україні: для новачків та професіоналів
Переглядів: 145
Вчителі – джерело світла та добра
Переглядів: 180
⛱️ Курорти
➡️ Арабатська стрілка
➡️ Юр'ївка
➡️ Ворохта
➡️ Верховина
➡️ Трускавець
➡️ Берегове
Всі курорти