Віктор Анатолійович Косов народився 1956 року в селі Генкут Щасливцівської сільради у селянській родині.
Після десятирічки вступив до Мелітопольського інституту механізації сільського господарства, який на відмінно закінчив у 1979 році. Працював головним інженером у Криму, у Білозерському районі нашої області. Шість років очолював інженерну службу фрунзенського колгоспу, яким керував Заслужений працівник сільського господарства України Н. А. Невмержицький.
Працював секретарем парткому спецколгоспу «Новогригоріївський», директором Партизанської нафтобази, головою правління ВАТ «Новоолексіївський елеватор».
З 1988 року до 1994-го – голова ордена Леніна колгоспу «Грузія».
Нині – директор державного підприємства «Новотроїцький елеватор».
Неодноразово обирався депутатом районної ради.
Я люблю Чонгар, і хочу, щоб краще там стало.
Ці слова – не реверанс у бік виборців кандидата у депутати райради, не загравання до них. Це правда. Віктор Анатолійович Косов працював головою ордена Леніна колгоспу «Грузія» шість років. Прийняв відоме у всьому Союзі господарство від знаменитого керівника, новатора сільськогосподарського виробництва, Героя Соціалістичної Праці, кавалера трьох орденів Леніна Григорія Андрійовича Легунова.
Очолив «Грузію» у розквіті сил, у 32 роки від народження, сповнений жадобою плідної праці та добрими амбіціями. І, незважаючи на те, що час був дуже важкий, перенасичений перебудовною плутаниною, багато задуманого втілив у життя. У 90-ті роки – пору безгрошів’я, суцільного дефіциту, страшного диспаритету цін на продукцію села та промисловості молодий керівник шукав та знаходив шляхи наповнення колгоспної каси. Це дозволяло тримати, як тоді було модно говорити, все виробництво на плаву.
Віктор Косов організував та запустив одразу 8 підсобних цехів. І не лише з переробки продукції полів та ферм (млин, пекарню, маслоробку, ковбасний цех), але запрацювали й досі небували тут міні-підприємства.
Швейники писали сорочки, штани і ще 15 найменувань виробів ширвжитку. Пішли з конвеєра полімерна плівка та пакети (і на це тоді був дефіцит). До речі, ці пакети надавали 800% рентабельності. Виробляли чонгарці
також будматеріали. І самі багато будували – школи в селах Попівка, Атамань, Нову Працю будинку садибного типу, асфальтували вулиці, збудували та реконструювали близько 50 будинків. Щороку з цією метою освоювали госпспособом 1,2-1,4 млн. крб.
Енергійний, наполегливий, що вміє знайти підхід до найвищого начальства, голова «пробив» розширення зрошуваних земель водами Дніпра близько 2 тисяч гектарів. Зроблено проект ще на 4 тисячі гектарів.
Тоді ж було зведено сучасний будинок для сім’ї Григорія Андрійовича Легунова (проживала ця скромна людина у невеликій хаті, збудованій ще у 50-ті роки).
Багато, дуже багато людей пам’ятають добрі справи Віктора Косова, говорять про часи з ностальгією.
— Минуло чимало років, як Ви покинули Чонгар, Вікторе Анатолійовичу, але, кажуть, часто буваєте в цьому селі, зустрічаєтеся з колишніми односельцями. Як і скрізь, там сталося чимало змін. В який бік?
— Чонгар залишив у моєму житті незабутній слід. Там пройшло моє становлення. Без зайвої скромності скажу: саме тоді я повірив, що чимало можу як керівник виконати намічені плани мені під силу. Нині із задоволенням спілкуюсь із колишніми колегами. У «Грузії» працювали чудові люди – фахівці та рядові трудівники. Кілька років моїм заступником був Михайло Григорович Остапчук, людина обов’язку та совісті. Те ж саме можу сказати про фахівців Леоніда Савельевича Семендяєва, Петра Степановича Доценка, Ніну Степанівну Виверицю, Любов Василівну Дегтяреву, Надія Олександрівну Неліну. А хіба можна забути невгамовних трудоголіків Раїсу Дінік, родини Кузнєцових, Зубкових, Глінки, Маслових, Михайлових, Надєєвих, Новікових, Рижик, Плехіних, Фурсових, Ярош, Волкових?
Усіх справжніх трудівників, звісно, назвати не можу – їх у кожному селі переважна більшість.
Ви запитали зміни на Чонгарі. Їх багато, і, на жаль, не на краще – у занепаді соціальна сфера, благоустрій, велике безробіття. Але таке по всій Україні. У Чонгарі добре хоч те, що збереглося великотоварне сільгосппідприємство.
— Ви балотуєтеся кандидатом у депутати райради Чонгарським виборчим округом від Компартії як мажоритарник. А чому не за партійним списком? Адже тоді, напевно, стали б районним «нардепом».
— Відповідь на запитання почну з того, що повністю підтримую нову виборчу систему до місцевих рад. «Списочники» від партій проходять загалом, високий рейтинг партії гарантує багатьом депутатське місце. Я не випадково вжив слово «місце» — чимало ж депутатів-списочників – від столичних і до районних – до нього міцно прив’язані на весь термін повноважень. Майже ніхто з них не зустрічається з виборцями, не займається вирішенням їхніх нагальних проблем. А мажоритарнику треба боротися за депутатство із конкретними претендентами, за кожен голос виборця.
— За Вашим округом аж сім конкурентів. І всі, як кажуть, «не ликом шиті». Чи не боїтеся програти?
— Не боюся – хай переможе найкращий, на те й вибори. Звичайно ж, хочеться виграти, залишити добрий депутатський слід на улюбленій чонгарській землі, допомогти колишнім землякам подолати побутові труднощі, зажити краще.
— Якими шляхами та методами та за які фінанси?
— Власних коштів для цього я не маю, але за нинішніх умов економічного розвитку регіонів, навіть сильних країн, використовуються інвестиції. Чонгар – ідеальне місце для їх вкладення. Великі поля, на богарі навіть у посушливі роки дають добрі врожаї зернових. А на півострові понад тисячу гектарів землі поливається. Кожен такий гектар при впровадженні передових технологій вирощування овочевих та інших культур дає найбагатші врожаї, найвищої якості. Мікроклімат місцевості, як і Арабатської Стрілки, сприяє цьому.
Ще під час мого перебування головою колгоспу «Грузія» пробурили дві свердловини глибиною 1,7 кілометра. Звідти тече вода із температурою 60 градусів. І не фахівцеві-аграрнику зрозуміло, яку велику вигоду вони дадуть чонграцям, якщо використати це дармове тепло на обігрів теплиць, організацію опалення будинків.
— Де ж знайти інвесторів, і яким чином залучатимете їх Ви, не працюючи на Чонгарі?
— Після зміни влади в Україні та Херсонщині курс взято на економічні реформи, залучення іноземного капіталу в Україну. Свого часу наша країна була житницею Європи, тепер, після бездарних реформ, сама почала імпортувати рис, гречку і навіть картопля.
Всі знають, що зростаюче населення планети через 30-40 років відчуватиме велику нестачу продуктів.
Україна, Херсонщина, Генічеський район, Чонгар стають привабливими центрами для вкладення у сільське господарство великих фінансових коштів. У наших краях готові це робити арабські країни, а в них, як відомо, багато грошей.
Так, я не проживаю і не працюю в Чонгарі, як, втім, і кілька людей з-поміж моїх конкурентів з виборів до райради. Але я маю прямі контакти з потенційними інвесторами і, якщо чонгарці оберуть мене, зроблю все можливе для того, щоб знову ожили села, що хиріють, щоб люди отримали роботу, а не простоювали на трасі, торгуючи рибою або перебиваючись з хліба на воду натуральним господарством на своїх обійстя.
— Вікторе Анатолійовичу, Ви окреслили чудову перспективу для Чонгара. Хоча це поки що лише перспектива, але віриться в її реалізацію. Віриться тому, що розруха має припинитися, і наш працьовитий народ заживе не гірше за європейських сусідів. Але Ви акцентували увагу лише на своєму виборчому окрузі. Адже йдете в депутати райради — і маєте, зобов’язані думати про відродження та інших сіл, підприємств.
— Повторюся: я повністю підтримую змішану систему виборів до місцевих рад. У новій райраді буде 40 депутатів, половина з них – мажоритарники. А отже, «засиджуватися» без конкретних справ їм не дадуть виборці. Одномандатники працюватимуть на результат, нікуди не подінуться. Це підхльосне братися за конкретні справи та «списочників» від партій.
Отже, спільно шукатимемо шляхи і знаходимо їх для покращення життя людей у своїх округах та всього району загалом.
— Дозвольте поставити Вам дещо нестандартне запитання: не секрет, що багато генічан чекали побачити Вас серед претендентів на посаду міського голови. Ви вирішили поборотися за районне депутатство. І ще: за кого голосуватимете, обираючи мера?
— Не пішов на вибори міського голови тому, що не хочу переходити дорогу єдиній жінці, яка поведе боротьбу за посаду мера з дюжиною чоловіків (це, сміється, звичайно, жарт).
А якщо серйозно, мене не спокушає перспектива розгрібати завали сміття, безлічі негараздів городян, створених за багато років кількома мерами. І не тому, що боюся роботи, а через те, що дуже неприємно усвідомлювати: все це допущено найбільше з суб’єктивних причин, відсутності організаторських здібностей та волі у досягненні мети. За нормальної організації роботи градоначальників і депутатів Генічеськ був би не гіршим за Скадовськ і Голу Пристань.
Ці міста значно більше упорядковані, ніж наш райцентр, хоча потенціал мають гірший, ніж Генічеськ.
Ірину Миколаївну Попову я знаю змалку і впевнений, що у разі обрання головою наведе лад у місті. Вона розумна, заповзятлива, має сучасну освіту управлінця. Та й настав час уже кермо мерського правління передати представниці слабкої статі, які, як показують нинішні життєві реалії, запросто «втирають ніс» представникам сильної статі.
…На зборах, де Григорій Андрійович Легунов передавав головні справи своєму молодому заступнику, були ще три Героя Соціалістичної Праці – Віталій Сторчак (колгосп «Степовий» Новотроїцького району), керівник господарства ім. Крупський із Криму Василь Черфас та Дмитро Моторний (нині вже й Герой України), голова зразкового у всіх відносинах Чорнобаївського кооперативу на Херсонщині.
Всі вони давали Віктору Косову мудрі поради, він і нині називає їх «хрещеними батьками». У господарській діяльності Косів керувався багатьма їхніми настановами. Усі ці Герої багаторазово обиралися народом депутатами республіканських та обласних рад, багато зробили добра для людей.
Якщо піде шляхом «хрещених» і Віктор Косов, то у разі його обрання депутатом райради теж добре попрацює на благо чонгарської громади та всього району.
ПП №42 від 21 жовтня 2010
