Живуть люди

Автор: Йосиф Шнапс
17.11.2022;
192;
Зміст:

На вулицях Генічеська спостерігається дуже різномасна картина: то акуратно побілені бордюри з квітниками, то ділянки землі зі слідами постійних прополок, то мініатюрні сади каміння з екзотичною рослинністю, а то доглянута картопля біля огорожі.

На жаль, не менш часто зустрічаються бур’яни до пояса та будяки в людський зріст, куди тут же «винахідливі» сусіди та перехожі накидають побутове сміття. А іноді буває просто прикро за чистенькі вулички, де таки знайдеться «чистюля», що звалив на загальний огляд гору обрізаних гілок зі свого двору і пишається порядком лише під «власним носом». ароматів: троянди всіх розмірів, фарб та відтінків схилили голови бутонів майже по всій вулиці. Біля найбільшого розарію мені зустрілася симпатична жінка середнього віку, як з’ясувалося, господиня чудової клумби.

Добрих півстоліття немає вже цього села, саман давно вже пішов у рідну землю, і лише високі бур’яни нагадують про те, що колись тут жили люди. З написаного мною рідною мовою:

У далекі сіріють хати,

Злиденні дні після війни.

У котрий раз, і не згадати,

Мене навіяли вони.

Генкут. Забуте Богом і цивілізацією село. Тридцять три хати-мазанки, на дахах, як віхи, бур’яни.

Електрика – лише у мріях. Злидні. На курній вулиці бігають голодні пси. На все село 1 патефон, 3 сепаратори і одне єдине дерево – груша (у Парнюків), що охороняється вдень і вночі від шаленої пацанви злим псом.

У свята Макарчуки виносять у двір свій чудовий патефон, поставляють його на табуретку, заводять. Не можна заїжджені платівки, слова розібрати майже неможливо.

Мале, я зачаровано дивлюся на обертання блискучих дисків платівок. Танці танцюють тільки дівчата, парубки ж, приховуючи своє невміння, вдають, що дуже поглинені розмовами.

Увечері ми з бабусею Марфою йдемо до її сестри Галі віяти молоко. При скорботному мерехтінні гасової лампи там утворюється цілий клуб. Раз на тиждень за прокат техніки жінки залишають бабі Галі склянку вершків.

Мирно та монотонно дзюрчить сепаратор. Тітка Дора Косова розповідає, що вчора вночі, вийшовши на подвір’я по нужді, побачила високо в небі хрест, що світився, – я весь стискаюся від жаху. Говорлива тітка Нюра Близниченко на скарги товарок, що, мовляв, нічого є, жваво рапортує, що їй цілком достатньо склянки хліба та шматка молока. Сміюся з усіма.

Ми з бабусею та моїм дядьком Колею (для мене він просто Колька) живемо в одній єдиній кімнатці, метрів 12 квадратних, не більше: два ліжка (з дядьком ми спимо разом), під бабусиним ложем знаходиться засік, де зберігається пшениця, якщо така, звичайно, є в наявності.

Простирадла пошиті з трикутних шматочків матерії, взятих з непотрібного старіння.

Дощатий стіл, лава (ослон), один ніж, три тарілки, три дерев’яні ложки, чорний емальований кухоль на 1 літр. Всі. Виделок немає.

Коли ще не розвиднілося, в єдине скло, тобто вікно (за відсутністю цілісного скла складене воно з декількох осколків) стукає бригадир Журавок:

— Колька, вставай!

Шістнадцятирічний Колька встає і сонний плететься в корівник. Запрягає двох волів, баби вантажать на воз бідони з щойно надоєним молоком, і він прямує до Щасливки, це приблизно 11 кілометрів, на молочний завод. Воли настільки звикли до одвічного маршруту, що добираються до пункту призначення самі, що не поганяються, так що мій юний дядько, від’їхавши від Генкута, одразу засинає. Будять його вже на молочному заводі.

На обід – пісний борщ. Паразит, що повернувся додому, їсть і раптом каже бабусі Марті:

— Баба, а ти знову мені цукру до борщу підсипала!

Я заливаюсь гіркими сльозами і вибігаю надвір. Недалеко Юра Постолов, який щойно одружився, готується будувати нову хату. З десяток жінок, підімкнувши подоли довгих спідниць, місять заміс для майбутніх саманних блоків – рясно политу суміш глини, піску, гною та підлоги. Все село прийшло допомагати.

Там же тітка Кіля Ліваткіна як завжди свариться з тіткою Лізою Щепкіною, обзиваючи ту своєю улюбленою і незрозумілою мені лайкою – лідана (вже набагато пізніше я дізнаюся, що перед війною жила-була в Генічеську дівчина дуже легкої поведінки на ім’я Ліда, яка мала специфічну одружених мужиків – лайливе слово придумали скривджені дружини).

Ну а я, вкрай засмучений тим, що не дістався мені цукор у борщі, біжу в наш супер, в супержалку нашу крамничку, де продавцем працює моя тітка – тітка Рая. Стаю в кут і скромно мовчу. Спостерігаю, як наш сільський Щукар Петро Павлович Кобилянський, який увійшов до лавки, піднімає з підлоги пробку від горілчаної пляшки, нюхає її та талановито зображує п’яного. Усі регочуть. Я ж продовжую делікатно мовчати.

Нарешті, тітка Рая відриває від шматка цукерок, що злипся, одну «подушечку» і вручає мені. Задоволений і щасливий, повертаюся додому, беру гарний гурток і йду на колгоспний город збирати пасльон. Зібравши, гордо вручаю бабусі, і вона готує нам вареники з пасльоном. Спілкування. Це – на вечерю.

Але ось на пагорбі (пагорбі) з’являється крита машина – кінопересування. Новина миттєво поширюється по всьому селі. Кіно приїхало! Свято. Поки кіномеханіки дядько Вова Супрун і дядько Слава Колесник завантажують мотор, ставлять на столі в коморі, кінотеатром, проекційну апаратуру, вішають на стінку біле простирадло, все населення з повагою спостерігає за їх роботою.

Обов’язково перераховується кількість коробок з частинами фільму, чим більше, тим краще – і не важливо, яке саме кіно побачать. Потім кожен зі своєю табуреткою або лавочкою для доїння корів, святково одягнувшись, чинно прямує до комори. Пацанва – покат на землі. Так як ми з бабусею найбезгрошовіші в селі, вона дає мені в ситечці кілька яєць як оплату за вхід (кіномеханікам яйця послужать вечерею після сеансу). А довгаста баба Поля Косова, щоб не платити нічого, стає на лавці зовні комори і фільм дивиться через маленьке віконце.

Неважливо, чи йдеться на екрані про казкове життя радянського селянства у фільмі «Кубанські козаки» чи трофейне кіно оповідає про світський блиск зарубіжжя, після кожної частини, поки кіномеханіки перезаряджають стрічку, тітка Настя Кобилянська зітхає на всю комору.

— Живуть люди!

Геннадій Шапіро, Хайфа – Генічеськ

Приазовська Правда №17 від 28 квітня 2011

Коментарі

ТОП

Туреччина чи Єгипет: куди краще їхати?
Туреччина чи Єгипет: куди краще їхати?
Опале листя: користь чи шкода?
Опале листя: користь чи шкода?
Як обрати правильне зимове взуття?
Як обрати правильне зимове взуття?
15 ідей для фотосесії дитини по місяцях
15 ідей для фотосесії дитини по місяцях
📝 Схожі записи
Прийнятий тимчасовий бюджет Генічеська
Переглядів: 185
Коли у товаришах згоди немає чи хто наврочив депутатів міськради
Переглядів: 174
Дорозі бути!
Переглядів: 227
Де купувати нішеву парфумерію в Україні?
Переглядів: 246
Державна прикордонна служба інформує
Переглядів: 200
⛱️ Курорти
➡️ Шешори
➡️ Сколе
➡️ Генгірка
➡️ Моршин
➡️ Виноградів
➡️ Приморськ
Всі курорти